Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА.
Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт!
— Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу!
Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє.
— Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся.
Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте.
Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово!
Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено.
Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах.
Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято.
Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу.
Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою.
— Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй.
Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас!
На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи.
Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику.
Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний.
Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну.
Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання.
Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це.
Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно!
А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу.
Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці.
Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т
Думаешь, дружище, чтобы я афганская закладка купил и на ЛСД сходил в кино – просто так? Ты фигурируешь, с тобой такое не случится. А я расскажу, как попал в эту афигительную историю, которая оставит грудинку в моей памяти на всю жизнь.
Сидели мы, братва, в этой засраной подъездной закурке. Весь дом бомжами забит, трешка по своим. Дым кругом, да и провели просто гробовой толпушкой. Хоть на пятую точку протыкали копье, и все равно эти типы не понимали, что они происходят.
И тут ко мне подбегает дроп. Этот здоровый качок словил меня за халат и шепчет: "Слышь, ты не вокруг здесь ходишь с закладочками афганскими?" Я хоть и прыщавый и парашаюсь от дружбы с наркоманами, но ни разу не пользовался ими.
"А зачем мне афганские закладки?" - отвечаю я ему. Парню видно, что он глючит и дымит чуть ли не на ЛСД, да еще и димедрола забыл. "Так, говорит, кино по-другому смотрят. Скажу честно, бывало и я на лекарствах разных в кино ходил, мозг отдыхает. И тут, говорит, вот мне нужен подставное лицо. Ты бы не завелся?" Парнишка смотрит, как будто меня клонит. Я ему: "Мы с тобой вместе зависать будем? Ответственность берешь на себя?"
Короче, он выдал мне иньекцию и я его подогрел. Пришли мы такие афигенные в это проклятое кино, билеты в последний ряд – хотя конечно не было в этом смысла, ведь сразу мозг загнался. Дело темное, но все в кинотеатре куда-то побежали. Я сел на свое место, а по другую сторону сидит какой-то странноватый тип с лопухами на голове.
Началось кино. Фигня, конечно, ее знает что они обычно показывают. Но благодаря этим афганским закладкам все было по-другому. Картинка на экране начала переливаться, словно в голограмме. Я в ужасе, а треки, которые стояли в мозгу, словно дыхания, раздались вокруг. Мне казалось, что я в самом фильме участвую.
Прият вдруг голос киномана справа: "Ты пробовал это раньше?" Я понял, что он на том же синем волне "плывет". Да и что там смотреть, когда еще такую возможность дадут? "Нет, ман, впервые. У нас таких закладок нет," - отвечаю я ему, вертясь на стуле. "Лови", - говорит он и передает мне LSD.
Переставлю фразу. Как он это сделал? Да я и сам в удивлении. Началось второе шоу, и фильм перестал быть просто картинкой. Вожу глазами по залу, и все они вместе со мной все видят одно и то же, ощущают эту афигенную грань реальности и фантазии. Кино было раздвоенным, словно на одной половине все события происходили в реальности, а на другой – воображении.
И вот тут я догадался, что дроп – он такой же наркоман, как и я. Я спросил его: "Ты это специально меня привел в это кино? Сам понимаешь, что это не очень плохо получается." На что он ответил: "Откуда я знал? Просто хотел кино необычное посмотреть, а тут увидел тебя с закладками." Оказывается, он давно хотел попробовать МДМА, и у него была только одна старая афганская закладка.
Ну ладно, не буду скримеру о некой загадочной афганской закладке. Достал я из кармана свою, и дроп страстно принялся ее курить. Понимаю я, что на это ушло внимание и остальных зрителей. После этого фильма мне стало ясно, что надо держать пароль, чтобы поступить в клуб настоящих наркоманов. И это не шутка, дружище, там действительно другой мир, если проникнуть внутрь.
Так что все эти афганские закладки, дымы и копья – не для всех. Любишь риск, да? Тогда быдло не для тебя.